Як золоті медалі і червоні дипломи сформували гарантований потік клієнтів для психологів
Пригадую, як в дитинстві була в гостях у знайомої — кругла відмінниця, зошити в порядку, почерк ідеальний, завжди готова до всіх можливих олімпіад. І так сталось, що вони робили з мамою уроки… лінійка по пальцях, плакати не можна, уроки пишуться, аж гай шумить.
І ось ця “лінійка по пальцях” часом згадується мені, коли чую спілкування в інформаційному просторі. Відчувається, як дати з ноги в біль. І навіть назва є — “морква ззаді”…
“Але хірург теж робить боляче — і це не відміняє результату”
Так. Але хірург робить це під анестезією. З твоєї згоди. З чіткою методикою і обмеженою тривалістю. І після — людина має час на відновлення. Він не залишає тебе з відкритою раною тільки тому що закінчився час операції. І не каже: “Бачиш болить — значить працює”
То чому в роботі з собою ми досі вважаємо що має бути боляче?
“Без труда нема плода”
Нас вчили з дитинства — якщо прийшло легко, значить не заслужив. Якщо не болить — значить не працює. Цукерка тільки після обіду і тд.
Я довго вірила що результат має приходити через надзусилля. Більше тиску — швидше результат. А якщо його немає — значить фігово стараюсь. Але з часом зрозуміла: весь цей час я була тим самим хірургом. Який оперує без анестезії. Сам себе.
Людина яка робить щось від страху — старається щосили, та природа старань інша. Більше контролю, більше напруги, більше знущання над собою. І як наслідок — приходить виснаження. Прикро те, що причина його не слабкість, а боротьба зі своєю власною силою.
Страх не вмикає творчість
він виснажує наші сили і обмежує кругозір. Замість творити ми виживаємо
Звідки береться ця схема? На нас кричали дорослі — і потім давали цукерку. На нас кричали в школі — і потім хвалили: “Ну бачиш, ти ж можеш коли хочеш”. Результат приходив після болю. І мозок запам’ятав: спочатку біль — тоді заслужив.
Так виросло ціле покоління золотих медалістів. Які вчили все на відмінно. Досягли. І вигоріли ще до того як почалось доросле життя. А медаль лежить на полиці в серванті.
Є інший стан. Коли робиш від контакту — з собою. З тим навіщо це робиш. З тим що це для тебе означає. Зусилля є. Іноді великі. Але ти здатна їх витримувати — бо немає внутрішньої боротьби проти себе. Ти не нищиш слабку версію себе створюючи сильну.
Всі твої версії працюють над однією метою: створити результат що важливий цілісному тобі. Це не означає що буде легко. Це означає, що є внутрішня опора яка тримає поки важко.
Біль не є доказом роботи. Страждання не є гарантією результату.
Є різниця між зусиллям яке будує і болем який руйнує.
Якщо ти зараз обираєш важкий шлях бо легкий здається незаслуженим — це не обов’язково дисципліна. Це може бути упередження. Варто зрозуміти на що воно спирається.
А раптом, вже давно можна інакше?