Куди ти біжиш?

Про дію заради дії, і чому це не краще, ніж бездіяльність

“Ти знову зливаєшся, визнай.”
Тобі знайомий цей голос?

Ось і мені знайомий 🌚
Щоразу коли ти зупиняєшся або міняєш ритм, приходить нагадування: “Вам прийшло звинувачення, відкриєте зараз, чи проігноруєте і просто будете фоново тривожитись?”

Правильної відповіді не існує, бо ти або запускаєш плейлист з треками «відсутність дисципліни», і «знову ці слабкості», або фоново тривожишся і нарощуєш темп.

Стільки відбувається дій і викиду сил, та не звучить майже ні коли одне важливе питання:

Куди ти біжиш?

Це застало мене зненацька. Черговий робочий день, проєктна робота, сесії з клієнтами.. На пункті “підготувати матеріали для соцмереж” відчуваю сильний супротив. 
Питаю себе — а що я взагалі роблю? Звідки супротив?
У відповідь — тихо.

Наступне питання — щоб що я продовжую робити те, від чого не бачу результатів і вже не відчуваю задоволення?

Теж тихо.

Так виглядав момент, коли я зрозуміла що перейшла в дію заради дії.

Втратила за активністю щось важливе, а без цього «щось» це все ставало буквами і звуками без мене.

Я дисципліновано і тривалий час відкривала двері в інший бік, і більшість часу навіть робила це з натхненням.

Та вони не відкривались. Щось я пропускала, але дееееее? Як мене підбішувало це питання.

І тут я згадую момент, як майже на кожному семінарі відбувається такий процес: наш викладач зупиняє активність в групі, без пояснень, однією фразою:
“Зараз мені потрібна тиша — щоб послухати себе і групу.”

І настає тиша.
Вже зовсім інша. Не та, від якої пусто і не зрозуміло. А та, в якій є місце для того щоб кожен відчув те, що йому важливо, залишаючись в контакті і з групою і з процесом навчання. Мені виглядає це, як коли багато камертонів звучать різною частотою а потім заходять в резонанс утворюючи спільний звук. Тільки тут звук — це тиша.

І це не зупинка і відсутність руху.
Це єдиний спосіб почути куди рухатись.

Моя пауза мала ціну — в світі контенту це розкіш і алгоритми цього не люблять. 
Пауза під час навчання має теж ціну — час.

Але чим довше біжиш не в той бік, тим довше і дорожче шлях назад. І ось де справжня втрата і ціна.

Як ти знаєш, що напрямок, в якому біжиш, справді твій, якщо не чуєш себе?

Почути себе

З повагою до твоєї тиші,
Антоніна 🌿

Якщо відгукнулась думка, поділись з тим, кому це важливо прочитати 🌱